Так вже повелось, що у пошуках прикладів ми часто звертаємося до досвіду інших країн. Там краще все: і економіка, і культура. Японці, наприклад, яку культуру зберегли, а ще і японське економічне диво вигадали. Ми вивчаємо їхню історію, побут, звичаї. Ніби то, якщо розставити все в помешканні за фен-шуєм і почати їсти паличками, все буде добре. І за усією цією мішурою від нас ховається головна ідея - вони змогли зберегти повноту культури і цілісність свого народу завдяки тому, що не забули свого коріння. То може нам варто пошукати приклади у своєму минулому?

Козаки і Православ'я

Донбас - промислове серце України. Він посідає лише дванадцяте місце серед її областей за територією, але є лідером за чисельністю, обсягом валового продукту і прибутку від виробничо-господарської діяльності підприємств. Вже у 1998 році область забезпечувала 58% видобутку вугілля, більше 40% прокату чорних металів, 19% сталевих труб, половину коксу, 23% віконного скла і цементу, 99% побутових холодильників, більше 90% виробництва харчової солі в Україні. Всі ці цифри свідчать про найважливішу роль Донеччини у відродженні України на новому якісному рівні. В той же час більшість мешканців області не вважає себе справжніми українцями. Замість того, щоб визнати себе важливою частиною країни, ми відокремлюємо себе від неї, зрікаємося її культури та історії. На сторінках багатьох видань свідомо занижується роль українського етносу в освоєнні регіону, його господарських і культурних досягнень. А між тим, подальший розвиток неможливий без прийняття свого минулого. Українського минулого, яке є невід'ємним від історії і культури всієї країни.

Історична ідея є визначальною в історичному житті кожного народу. Українська ідея проходить крізь усе надбання минулих століть. Найяскравішим її проявом є козацький рух. Побудована за дніпровськими порогами, Запорізька Січ наприкінці XVI століття стала національним ідеалом для багатьох українців, взірцем ідеального державного устрою, що забезпечив як духовно-культурні, так і соціально-матеріальні цінності - демократію, свободу, добробут.

Мало-хто знає, що освоєння донецького краю почалось з козаків. Більшість сучасних міст нашого регіону виросли з козацьких зимівників і козацьких слобод. Село Олександрівка, на місці якого з'явився Донецьк, також має козацьке коріння.

"Козацькому роду нема переводу"

Отже, Донбас - це козацький край. Форпост, де протягом століть українське козацтво стояло на варті свободи, віри і честі України. Палкий патріотизм козаків минулого став могутнім стимулом для сучасних громадських діячів. Вони намагаються відродити козацтво, його військові, культурно-історичні традиції. Їхня праця - справжнє подвижництво на тлі постійних соціальних стресів, панування поверхневого і спрощеного "шароварно-гопакового" уявлення про козацтво серед мешканців Донбасу.

Сучасні козаки свято поважають православні традиції свого братства. Про козаків Донецька по благословенню Високопреосвященнішого митрополита Іларіона піклуються архімандрит Кіпріан (Соболєв), протоієрей Віталій Веселий, протоієрей Михайло Чайка та інші священники епархії. За словами похідного отамана Свято-Георгієвського козацького полку і засновника православного братства Віктора Демиденка, жодне козацьке коло, жодне зібрання не відбувається без молитви.

- Віктор Олександрович, в чому сьогодні полягає співробітництво з Православною Церквою?

- Насамперед у духовному опікуванні. Наш духівник - отець Кіпріан - з нами завжди. Жодне зібрання, жодне коло не відбувається без священика. І у школі, і на заходах, наприклад, на День Перемоги. Коли проводимо у школі якесь зібрання, обов'язково запрошуємо священика. Як і слід, на початку він читає молитву.

Ми у свою чергу надаємо допомогу. Забезпечуємо порядок на свята у монастирях. На Великдень наш полк охороняв Касперовський монастир. Окрім того, ми супроводжуємо паломників, допомагаємо храмам.

- Запорізькі козаки захищали народ від ворожих набігів, а чим зайняті козаки сучасні?

- Сфера нашої діяльності достатньо велика. В першу чергу ми співпрацюємо з міліцією. У нас є загони патрулювання, штатні інспектори. Окрім того, ми несемо охорону об'єктів, у нас федерація рукопашного бою. Доречи, два чемпіони світу з рукопашного бою у нас є.

- Відомо, що в полку багато уваги приділяється патріотичному вихованню.

- Це так. Ми маємо підшефні школи, які повністю на козацькому самоврядуванні, зокрема у Куйбишевському і Петровському районах. Намагаємося прищеплювати дітям козацькі традиції і православну віру.

У нас великі плани. Зараз оформлюємо документи, хочемо у 103-й школі відновити зруйнований тир. І там же будемо створювати етнографічний курінь. Донецькій Голова Олександр Лукьянченко вже підписав документи. В куреню будуть храм, вечірня школа, різноманітні кружки, наприклад, з козацького рукопашного бою. Ще хочемо православну школу, щоб у нас священик читав для всіх бажаючих. Можна багато сперечатись про те з чого повинне складатися патріотичне виховання. Можливо, із довгих серйозних бесід і походів до музею. Однак такий підхід не завжди може припасти до душі підліткам. Ось футбол чи рукопашний бій - то інша справа. Тут і побігати можна, і розвіятись. Важливо, що під час таких заходів юнаки вчаться довіряти один одному, поважати дорослих, прагнути перемагати чесно. Тобто бути такими, якими повинні бути справжні козаки.

А наостанок я скажу

Із шкільної програми з української літератури, на свій превеликий сором, пам'ятаю дуже мало. Запам'ятався загальний войовничий настрій українських письменників, поетів. Такий собі пронизливий заклик захищати своє, берегти своє коріння, свою мову. Якщо це актуально, як і у позаминулому столітті, так і сьогодні, то виходить що нам властиво зрікатися своєї культурної спадщини? То може у цьому причина наших пошуків. Адже без фундаменту будинок не звести. І ще 14 жовтня в Україні офіційно святкували день козацтва. Привітати донецьких козаків приїжджали їхні брати з Дону і Кубані. "І не було між ними ворожнечі і кордонів, лише братська козацька любов". Так може нам брати з них приклад?

Дарья Иванникова